Сестринська молитва за місіонерів

«Історія місіонерства – це історія молитов, на які були дані відповіді». Самуель Цвемер

Бути християнином – означає бути місіонером (посланим), або молитися за місіонерів. Ця істина і натхнені свідчення учасників Місіонерського форуму, що нещодавно пройшов у Києві, стали причиною того, що наші сестри вирішили провести спільну молитву за місіонерську діяльність не тільки наших служителів, але і принести до Божого престолу тих, хто ділеко від рідної домівки вкладає свій час, своє серце у працю на місіонерських полях. Місцем проведення молитви обрали затишний зелений куточок біля Винниківського озера. Далеко від міського гомону і метушні сестри-молитовниці розмірковували про велич і могутність Бога, про Його мудрість і силу. Ці роздуми привели до бажання в молитві прославляти, дякувати і поклонятися Богу.

Про реальні будні місіонерського життя та практичними порадами поділилися наші сестрички Маріна та Анна, які їздили разом з командою у Полтавську область благовістити в селах «від хати до хати», « від серця до серця». В їхніх очах горіла радість, коли вони розповідали про окремих людей, які приймали вістку спасіння. І це не могло залишити байдужим жодну сестру, адже мова йшла про перемогу над гріхом і народження до нового життя покалічених гріхом душ. Тому наші сестри-молитовниці з великим натхненням молилися за цих людей і за місіонерів, усвідомлюючи, що такі свідчення є наслідком молитовної співпраці церкви і «рук та ніг» посланих нею на близькі і далекі місіонерські поля.

Цікавим творчим експериментом були дві сценки, поставлені експромтом нашими сестрами на тему місіонерства диким племенам у далекій Африці і нашим сусідам в купе поїзда.

Ця молитовна зустріч була вогнищем, яке запалило у серцях сестер бажання молитися за місіонерів, цікавитися їхніми потребами та підтримувати. А при найменшій можливості, брати участь в місіонерських поїздках.

Коментарі